Олійник Борис Ілліч

На початку 60-х pp. в українську новітню поезію увійшло ціле сузір"я талановитих поетів, яких нині називають «шістдесятниками». Зазвучали свіжі й самобутні голоси Івана Драча, Василя Симоненка, Віталія Коротича, Тамари Коломієць, Миколи Вінграновського, Ірини Жиленко. До цієї плеяди молодих митців належить і Борис Олійник – оригінальний і самобутній майстер слова, поет могутнього громадянського звучання, відомий публіцист і громадський діяч. Голова правління Українського фонду культури, Голова комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Герой України, кавалер орденів Свободи та Ярослава Мудрого ІІІ та ІV ст.

 Народився Борис Ілліч Олійник 22 жовтня 1935 р. в с. Зачепилівка на Полтавщині в родині службовця. Батько поета працював спочатку шахтарем, а пізніше – редактором газети. У 1943 р. батько загинув на війні, а мати важкою працею заробляла на шматок хліба.

Після визволення рідного села Борис Олійник пішов до школи. У п"ятому класі він написав перший вірш, який був надрукований у районній газеті, де колись працював його батько.

У 1953 р. після закінчення середньої школи Борис Олійник вступив на факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, по закінченні якого працював у редакціях газети «Молодь України», журналів «Ранок», «Дніпро», «Вітчизна». У 1957 р. на сторінках університетської багатотиражки з"явився перший вірш Олійника – «Б"ють у крицю ковалі», у якому молодий поет висловлює свою вірність трудовим традиціям дідів і батьків.

У 1962 р. побачила світ перша поетична збірка Олійника «Б"ють у крицю ковалі». Наступна – «Двадцятий вал» (1964) відзначена літературною премією імені М. Островського. У 1973 р. в Москві в перекладі російською мовою була опублікована збірка «Стою на землі». Наступні поетичні збірки – «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «На лінії тиші» (1972), «Гора» (1975), «Істина (1976), «Заклинання вогню» (1978), «Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981), «Міра» (1984) – це окремі сходинки його творчого шляху. За поетичні збірки «Сива ластівка», «У дзеркалі слова», «Дума про місто» Б. Олійник був удостоєний Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1983). Останній визначний твір Б. Олійника – поема «Сім» (1988) присвячена тим героям, які загинули під час ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

Поет високої культури і громадянського обов"язку, Б. Олійник зосереджує свою увагу на найбільш важливих проблемах часу, наполегливо утверджує високі гуманістичні ідеали, бореться зі злом.

Творчість Б. Олійника — яскраве і промовисте свідчення того, що поет завжди був «в епіцентрі доби». Він прагнув переконливо і просто сказати про найболючіші проблеми так, щоб читач вірив йому і тоді, коли він щиро у чомусь помилявся, і тоді, коли він твердо стояв на своїх позиціях.